Ненормальна невістка

– Будь ласка! Будь ласка, знайди сьогодні для мене час!!! Інакше я зійду з розуму!!!

Ліда, моя давня подруга, подзвонила в розпал трудового дня і благала мене терміново зустрітися.

– Ти тільки не кричи. Скажи спокійно – у тебе всі живі? – випалила я.

Запитала і сама отетеріла від свого питання. Три роки тому Ліда поховала чоловіка.

Але Ліда вже відповідала на мій безглуздий питання:

– Поки що так, але я не знаю, що мені робити. Мій Вітя. Ох!

Вітька, син Ліди, півтора роки тому одружився . скажімо так, на дивній жінці. Вона була старша за нього на три роки, до Вітьки ні з ким не зустрічалася (!!!), що вже насторожувало. За паспортом вона була Марина, але її так ніхто не називав – в світу ця жінка звалася Риной.

І ось Вітька зійшовся з цієї Риной.

Парочка була та ще – вони постійно сварилися. І що було особливо неприємно – Рина постійно тягнула Ліду в їх з Витькой конфлікти! Вона писала їй повідомлення в месенджері, погрожувала зробити так, щоб Вітька ніколи не спілкувався з матір’ю, вимагала приструнити сина. Загалом, Ліда, важко переживала в той момент догляд чоловіка, довго не могла зрозуміти, чого від неї хоче чергова пасія її тридцятирічного синочка.

Вітька просив матір не звертати уваги на викрутаси Ріни і запевнив, що ця хвора жінка ніколи не стане його дружиною.

Що їх утримувало разом, Ліда не розуміла. Але вчити сина житті не збиралася.

Хоча одного разу Вітька приїхав до матері і попросив поради – як позбутися від Ріни.

– Мене трясе від неї, мам, – щиро переконував він Ліду. – Вона реально хвора! Це якийсь кошмар! Якщо вона відкриває рот, все – її не зупинити. Вона несе повну нісенітницю, висуває якісь претензії. А якщо ще й вип’є.

– Вітю, скажи чесно – вона п’є? – запитала Ліда.

– Так у тому-то й справа, мам! Я колись на роботі, вона за день встигає набратися. Я приходжу додому, а вона вже бешкетує.

– Біжи, синку! Ця жінка тобі не дасть щастя.

Вітька поїхав сповнений рішучості покінчити з задушливій жінкою, мати навіть грошей дала на знімання іншої квартири, тільки б він не жив з Риной.

І він навіть з’їхав від неї!

Під гучні крики чіпляється за ноги Ріни він зібрав свої речі і з’їхав. А Ріна в той вечір дістала Ліду своїми повідомленнями, звинувачуючи в грубості, в егоїзмі, у всіх гріхах разом узятих. Ліда намагалася було напоумити нахалку у звичній їй інтелігентній манері. Але після п’ятого образливого повідомлення розплакалася, затряслася і припинила спілкування.

Вітька потім перейшов на іншу роботу. І здавалося, Ріна залишилася в минулому.

Але жінка виявилася упертим. Вона вислєжувала Вітьку, впізнала його адресу, приходила до нього й вила і стенала під дверима, вимагаючи впустити її.

Дізнавшись про це, Ліда перелякалася – це що ж за таке виховання у цієї Ріни-Марини, що вона так бридко липне до кинув її мужику? Добре, що Вітька вчасно її позбувся.

А потім Вітька замкнулося. Але Ліда стала помічати, що весь його холостяцький вигляд раптом змінився – він покращав, особа округлилося, в усьому відчувалася рука турботливої жінки.

– Ніяк у тебе хтось з’явився? – із завмиранням серця запитала Ліда.

Вітька кивнув, ніяковіючи. Але таємниці своєї так і не розкрив.

А через місяць заявив, що одружується. Вони вже подали заяву і дата призначена. Якраз наприкінці літа.

Знайомити майбутню невістку з свекрухою йому навіть не довелося – нею виявилася Рина!

Ліда плакала, благала не робити помилки, вона просто боялася цю жінку.

Але син глибокодумно промовив, що людям треба давати право на помилку і шанс на виправлення, що він переосмислив своє ставлення до Рини і тепер все буде просто чудово.

І Ліда змирилася. Зрештою, це його життя, його вибір.

Відшуміла весілля.

Картинка з відкритих джерел

А через пару місяців Вітька зателефонував матері – рада потрібен.

Виявилося, нічого не змінилося.

Ліда подумала, що її син взагалі-то теж не подарунок – він був розбещений як єдина дитина в сім’ї. Бабусі і дідусі душі в ньому не чули. А коли помер чоловік Ліди, Вітька звинуватив матір у відсутності уваги до батька – була б уважною, помітила б хвороба раніше.

Страшно було те, що Ліда і сама це розуміла. А син просто забивав цвях у її серце.

А зараз він скаржився на свою молоду дружину, яка переплюнула в егоїзмі Вітьку! Ось ця парочка!

З батьками, невістки Ліда не спілкувалася. З їх боку бажання не було, а нав’язуватися вона не хотіла.

В життя молодим не лізла – не хотіла бути настирливою свекрухою.

Одного разу Вітька не повернувся до дружини і провів ніч у селі у Лідиних батьків. Причому, так вийшло, що він зайшов до матері, сказав їй, що поїде в село до бабусі з дідусем за овочами. Ліда ще запитала, чому один. Ріна любила поїздки в село. А Вітька тоді сказав, що вони посварилися, тому він один з’їздить, нехай дружина трохи охолоне.

Ліда тоді махнула рукою і не стала лізти з питаннями.

А в три години ночі її розбудив звук повідомлень – Рина написывала свекрухи гнівні тексти, складні для розуміння, але переповнені звинувачень у потуранні синові.

Ліда спробувала заспокоїти невістку, але зрозуміла, що марно. Ріну несло! Вона згадала Лідиного покійного чоловіка – зачепила найболючіше. І Ліда не витримала – набрала телефон, щоб відчитати нахалку.

Але Рина встигла внести свекруха у чорний список.

До ранку Ліда проридала, не розуміючи, як одна недалека, але нахабна жінка примудрилася так влізти в її життя?

Картинка з відкритих джерел

Сина вона нічого не стала говорити. Але для себе вирішила – немає у неї невістки. Всі. Краще ніякого, ніж така.

Перша річниця весілля повинна була відзначатися в кафе, але з причини введення обмежень кафе довелося скасувати. Ліда захворіла і не змогла поїхати в гості до молодих (не дуже й хотілося!). Але привітати з ранку поспішила. Виявилося, невістка так і не прибрала її з чорного списку.

А потім син став уникати спілкування з нею.

Ліда дзвонила йому не відповідав або відповідав крадькома. А потім в повідомленнях детально розписував, як Ріна влаштовує йому сцени, як вона психує, якщо мати дзвонить. І просив не дзвонити при ній.

Ліда нікому не розповідала про це. Їй було соромно. Мене вона якось присвятила лише частина цієї історії, побачила мою реакцію і зрозуміла, що все дуже погано.

І ось сьогоднішній дзвінок.

– Лидка, не истери! Я зараз уточню, зможу піти чи ні, і зателефоную тобі.

– Я чекаю тебе вдома! – подруга не допускала й думки, що я не приїду.

.Ми сиділи на кухні за наспіх зібраним Лідою столом – тарілки з сиром і ковбасою, кошик з печивом, чайник і чашки. Мій апетит ніщо не могло зіпсувати, тому я злопала вже три бутерброда і запивала другий чашкою чаю. А Ліда тільки схлипувала і кришила сир, засовуючи крихти в рот.

Виявилося, Вітька вже кілька днів скаржився матері на різке погіршення відносин з дружиною через його низького доходу на роботі. Вчора прямо висловився за те, щоб розійтися. Сьогодні вранці подзвонив і заявив, що переїжджає поки до неї, а там буде видно.

Ліда погодилася з таким рішенням і відпросилася з роботи, щоб зустріти сина і заспокоїти (а вона відчувала, що йому потрібно її втіха).

Потім подзвонив Вітька і запропонував послухати, що несе його дружина. З телефону чулися гучні фрази Ріни. Вона лаяла Вітьку за малодушність, мова невістки була нездоровою – вона говорила без зупинки, рубаними фразами, без інтонацій.

І Ліда перелякалася, що це ознака справжнього психічного захворювання! Вона не чула, що Ріна говорила на її адресу, не розуміла, для чого син дає їй це слухати. Але вона раптом зрозуміла, що Вітька реально живе з хворою бабою!

– Мам, вона сховала мої речі і документи, уявляєш?! – обурювався Вітька по телефону. – Ось як я піду?

– Синку, йди поки без речей, без усього! Потім я з’їжджу і заберу. Ти тільки йди скоріше, прошу!

Ріна проорала щось, типу: “дурепа стара, жити навело!”, Вітька рикнув у відповідь і відключився.

Ось тоді Ліда перелякалася не на жарт.

Вона боялася, що син щось зробить Рини за образу матері. Боялася, що невістка може щось зробити в такому стані. І тоді вона зателефонувала мені.

Настойка півонії, валер’янка і валокордин не подіяли на Ліду – її трясло, вона плакала і не знала, що робити.

– Н-да. – промовила я, – ситуація. І як його примудрилися знайти цю мавпу, не зрозумію.

У Ліди задзвонив телефон. Вітька!

Я знаками дала зрозуміти, щоб включила на гучний зв’язок.

– Мамо, я більше не можу! Ця. (телефон передавав всі барвисті епітети, якими Вітька обдарував дружину) сховала ключ. Я не можу відкрити двері. І не можу вийти!

– А в кого ще є ключі? – запитала Ліда.

– У її матері, але вона з ранку веліла їй внести мене в чорний список, я не можу до неї додзвонитися.

Ось що за манера, не зрозумію! На мій давній погляд, така дія говорить про те, що людину виключили зі свого життя. І чинити так з родичами – апофеоз дурниці!

– Вітя, ну як же так? – заголосила Ліда. – Вона не має права! Нехай відкриє двері! Я тебе чекаю вдома.

– Нехай твоя мати закриє свою пащу! – почувся крик Ріни. – Я без неї вирішу, коли мені двері відкривати!

Ліда схопилася за серце, я перехопила трубку.

– Вітя, привіт!

– Ой! Привіт! – Вітька явно зрадів моїй присутності.

– Включи-ка гучний зв’язок, щоб твоя жінка мене чула.

Вітька пару секунд помовчав, потім повідомив: “Готово! Вона чує!”

– Значить, так, Марино! – рішуче почала я. – Я не твоя свекруха, і церемонитися не буду. Зараз я приїду до вас, попутно візьму твою матінку, щоб вона отперла нам двері. В її присутності я вимию тобі рот з милом, щоб ти надалі знала, коли його можна розкривати.

Ріна гучно відповіла, що я можу хоч з омонівцями приїжджати – їй ніхто і нічого не зробить.

– Помиляєшся, жінка. Ти незаконно утримуєш людини проти волі. Я викличу поліцію і швидку психіатричну. Твій чоловік напише заяву, і ти поїдеш на десять днів відпочивати.

Вітька вимкнув гучний зв’язок і запитав, де там його мати.

– Твоя мама почти в обмороке. Вить, вот как ты так вляпался, а? Я сейчас приеду.

– Не надо! Я сам справлюсь, – важно ответил сын моей подруги. – За мамой присмотрите, пожалуйста.

И отключился.

Я посмотрела на Лиду и пожала плечами. Ну что тут поделаешь?

– Хочешь, поедем к ним? Заберём его, я реально сейчас твою сватью из-под земли достану – пусть открывает дверь!

– Не надо. Вдруг хуже сделаем? Он же сказал – сам справится.

А, ну да! Сам. Ага.

Я видела, что Лида боится. Она так привыкла не встревать в жизнь сына, что даже когда он обратился к ней за помощью, а потом передумал, она испугалась.

– Я зараз скатаюсь в одне місце і повернуся. Ти побудь поки що вдома.

Я поїхала до Вітьці. Не могла залишатися байдужою. По дорозі налаштовувала себе на нейтральне спілкування – головне, не уподібнюватися хворий Марині. Приїду, подзвоню, відкриють двері, увійду, скажу Вітьці, щоб виходив зі мною.

Тьху! Мужику четвертий десяток!

Самої противно.

.Двері ніхто не відкрив. Серце калатало від страху. А раптом?.

Витькиного номери у мене не було.

От же.

Задзвенів телефон.

– Якщо ти у них, то повертайся. Вітя повідомлення прислав, – спокійно промовила Ліда.

Виявилося, що коли вони почули мій дзвінок, то обидва злякалися. Загроза запроторити Рину в психушку подіяла.

Вітька потім подзвонив матері і довго вибачався.

Ліда трясла бульбашкою з заспокійливим вже для мене. Тому що мене реально трясло. Від ситуації. Від Вітька з його психичкой. Від Ліди.

– Знаєш. А адже це ти винна, що твій син – ганчірка!

Заспокійливе не подіяло. Я жорстоко накинулася на подругу.

– Він ганчірка, а ти зі своїм почуттям провини так і будеш йому підтирати соплі! До матусі він побіг скаржитися! Як же! Дружина образила! А ти й рада – синку тебе в своє життя присвятив. Права твоя дурепа невістка – нічого тобі в їх сім’ю лізти!

Ліда розкрила рот у відповідь на мою тираду.

– І не треба тут очі таращить! – мене несло, як і її погану невістку. – І ти, і Вітька дозволяєте цій бабі творити, що вона побажає. Вона вас принижує – ви терпите. Гаразд син твій – вони чоловік і дружина. А ти?! Ти-то куди? Твій дитенок без тебе впорається. Бачиш, вони вже помирилися. І дружина вже гарна стала. А ти тут плачеш. Тьху!

Мені правда було огидно. День втрачено. Вітьку не врятували через його небажання рятуватися. Тільки емоції даремно витратили.

– Мій тобі рада, – вирішила я зафиналить. – Живи своїм життям. Вітьку з його дружиною – в сад! Нехай сам розбирається. Ще раз на дружину поскаржиться – жени його геть. Поки сам не втік, значить, його все влаштовує. А на тобі він їде, як на віслюку! Весь бруд на тебе зливає. Нехай сам з цим справляється! І мене більше ніколи не турбуй з такого приводу, зрозуміла?!

Ліда кивала, витираючи хустинкою хвилясті сльози.

Мені її стало шкода. Але тут же в пам’яті спливла фраза з радянського фільму: “Жалість – поганий порадник!”

І я рішуче пішла.

А з Витькой я сама поговорю. Ух! Як я з ним поговорю.